- У парламенті Ви одразу набули імідж  активного політика - не раз опинялися «на передовій» під час блокування трибуни, сутичок народних депутатів. Вважаєте, що політична боротьба неможлива без радикальних дій?

- Політичні стосунки між політичними партіями, силами мають перебувати у межах етики. Але у 2006 році більше пригадується скандальна поведінка наших опонентів. Після створення коаліції в 2006 році  пригадайте всі «видовища» у Верховній Раді - чого тільки не бачили і не чули ми від опонентів. Це  ми у них вчилися, як виводити людей на вулиці, як відстоювати більш жорстко свої принципи. Тодішня влада, яка вже перейшла в опозицію, давала яскравіші приклади, як діяти щоб відстоювати свої інтереси. Деякі вчинки зараз виглядають трохи смішними, можливо десь треба було бути жорсткішими, десь піти на якісь поступки.

- Чим відрізняється діяльність депутата в опозиційній фракції від депутата провладної фракції?

- Людина, яка має представницький мандат, обрана громадянами України до парламенту, мусить відповідально працювати і в більшості, і в опозиції. Для мене багато означає зберегти перед людьми ту довіру, яку вони делегували, виправдати їхні сподівання, зробити більше, аніж можливо, для покращення ситуації, прийняття рішень. Працюючи в комітеті з фінансово-економічним напрямом роботи, будучи в опозиції,  ми досить активно відстоювали можливість для наших промисловців мати конкурентні переваги або хоча б рівні умови перед підприємцями інших країн, які експортують свої послуги, товари. На той час влада обмежувала можливості використання фінансових важелів, кредитів, тому було досить важко просувати продукцію вітчизняних підприємств. В опозиції доводиться більше працювати над розробкою певних наукових кроків, підказувати діючій владі напрями іншого і  кращого шляху розвитку країни, а у владі треба діяти і  брати відповідальність за наслідки своїх дій.

- Яке у вас загалом ставлення до політичних опонентів, нинішньої опозиції?

- Не можна під загальну гребінку міряти всіх людей. Політичні опоненти - це, як правило, яскраві особистості. Дехто з них має деструктивний характер, дехто обирає дуже цікаву гру, захищаючи власні особисті інтереси, прикриваючись гаслами про загальнолюдські цінності, демократію. А коли програють, то про всі засади демократії досить часто забувають. І такі випадки більше правило, а ніж виняток.

- До Верховної Ради Ви прийшли вже маючи досить значний досвід роботи в Донецькій обласній раді. Наскільки пригодився цей досвід у парламенті?

- Справді доводилося використовувати досвід роботи в облраді, політичної боротьби, спілкування з людьми, з представниками влади. Бо дуже часто реакція посадовців на звернення депутата є типовою - отримуєш відписку. Якщо ж наполягаєш на вирішенні якогось питання, вже починається більш професійна розмова. Але є люди, які вважають, що їхня посада - це місце заробітку. Такі люди мусять піти з влади до приватного бізнесу. А якщо зловживають посадовими правами, мусять нести відповідальність, у тому числі й кримінальну.

- Яке ваше ставлення до пропозицій щодо повернення мажоритарної системи на виборах до місцевих рад та до парламенту?

- Політреформа 2004 року підштовхнула до відповідальності політичних сил. Але з переходом до пропорційної системи, зв'язок депутата з виборцями, виборчим округом перервався. Для парламенту це може бути прийнятним, бо головне завдання людини з представницьким мандатом - вирішення питань законотворчості. А у варіанті з мажоритарною системою виборів головною роботою було вирішення питань виборчого округу. Безумовно, потрібно вирішувати проблеми громад, але ненормально, коли депутат, який перебуває у більшості, може про щось домовитися у Кабінеті Міністрів задля вирішення питання, яке у компетенції місцевої влади. Це прямий шлях до політичної корупції. На мій погляд, має бути пропорційний розподіл коштів у державі серед регіонів, не повинно бути регіонів та громад, які мають певні переваги у  фінансуванні. Також повинна діяти система стимулів: якщо громада, регіон заробляє гроші, вони мусять залишатися більше на тій території, у громаді, яка їх заробила. Мусимо відійти від зрівнялівки, необхідно  залишити регіонам стимули для наповнення бюджетів.

- Як заступник голови  фінансового комітету, як ставитеся до досить дивного «довголіття» на посаді Голови Нацбанку Володимира Стельмаха, якого ви свого часу досить гостро критикували?

- Ще коли ніхто не говорив про кризу, влітку 2008 року я подарував пану Стельмаху... дитячий калькулятор, який розмовляє, коли натискати на кнопки. Вже тоді  ми бачили, що відбувається на фінансовому ринку - люди не заробляють стільки, скільки видається споживчих кредитів, ми питали - що ви робите?  Працюючи в Тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради з питань перевірки діяльності НБУ, під час кризи ми критикували Стельмаха за здешевлення гривні, але все це відбувалося під тиском уряду Тимошенко. Коли розпочалася світова криза, в українській банківській системі Нацбанк використовував ті важелі впливу, які мав. Але кроки стримування, навіть підвищення ставок з резервування кредитів не давали сильних змін. Банки нехтували сигналами регулятора, і саме ризикована політика комерційних банків призвела до суттєвих втрат. На жаль, тоді уряд, мінфін демонстрували повну бездіяльність. Регулятор посилав чіткі сигнали ринку і виступав майже конфронтаційно з урядом, але його розрахунками нехтували. Уряд діяв за принципом «гальма придумали боягузи» і економічна машина летіла до провалля.

- Вам пропонували посади в новому уряді чи в інших органах виконавчої влади? Зокрема, йшлося про посаду глави обласної держадміністрації.

- Пропозиції обговорювалися. Але людина мусить працювати там, де робота задовольняє певні критерії. Насамперед має бути бажання робити якусь справу. Друге - обов'язково потрібно мати досвід. Безумовно, цікаво і на той же час дуже відповідально  працювати керівником регіону, де можна розробити модель економічного розвитку регіону з урахуванням наявних ресурсів та конкурентних переваг.

- Після обрання до парламенту ваша родина переїхала з Донецька до Києва?

- Так. Моя родина, це мої діти - Артем, йому 14 років і  Даша - 13 років, вони навчаються в «Kyiv international school». В даній школі дуже якісна освіта, і не зважаючи на можливі зміни, хотів би, щоб діти і надалі навчалися в цій школі. По господарству в мене все організовано, є кухар і домогосподарка, які  вирішують всі побутові питання.

- Ви родом із Донбасу, але досить вільно розмовляєте українською. Де її вивчили? Чи володієте іноземними мовами? Яке ваше ставлення до мовного питання?

- Питання мови було привнесено з початком утворення нашої держави, як незалежної.  За радянських часів  навколо мови не було ніякого конфлікту, ніхто не порушував цього питання, а була лише програма підтримки і  розвитку української мови. Українська мова в Україні є державною але російська мова, як друга мова має право на вільний розвиток і використання, до речі, це прописано в Конституції. І природний білінгвізм, тобто використання російської та української мови, ми повинні підтримувати, як перевагу. Насильницька дерусифікація не дає користі державі. Бо  самоізоляція - це шлях до зубожіння.  Особисто у мене у  школі українська мова та література були на хорошому рівні. Але певний час я навчався в російській школі й українську не вивчав. Хотів би ще зазначити, що  треба вивчати європейські мови, і не лише англійську, а й німецьку, французьку, іспанську, італійську. Обов'язково вважаю що необхідно зараз звернути увагу на японську та китайську мови, бо це в майбутньому може дати великі переваги.

Інтерв'ю взяла Юліана ШЕВЧУК.